Зазвичай я вранці хочу на роботу. Причому іноді ще звечора починаю хотіти. За сніданком починаю обдумувати яку статтю як поставити і що до неї вліпити щоб і кросіво і поучатєльно було. А нині... А нині мені капєц... Зранку не змогла встати з ліжка коли треба - бо все тіло ламало і трусило. Через 2 години коли ситуація не змінилася, вирішила вилізти з ліжка, хоч голову помити - бо на роботі мус бути. Виявилося, що з 2-х банок шампуню обидві порожні. причому порожні-виполоскані. бу. бу. бу. помила якось без шампунів. Поміряла трипературу. ніби нема. а жар в голові і в тілі все посилюється. і я чітко усвідомлюю, що нині як ніколи не хочу нікуди йти, навіть в межах квартири пересуватися важко...
а-а-а-а! хто придумав графік виходу газет... // плаче....

Ну шо, начинаємо обговорення результатів?


Апд.
Результати від ЦВК

А вам мама варила какаву і пекла "Зебру"?

Колись дивлячись на такі зображення в мережі, думала, що то якимись способами хитрими замутили щоб вода так падала. А тепер знаю, що насправді ніц мутити не треба, вода й сама знає, як їй поводитися.

Пришла я дамой - а компік включений. Оказуєцця бідолашка від ранку намагався перейти в режим сплячки, але це йому так і не вдалося. Як мені його жалько, і як я його розумію... Цілий день хотіти спати, а так і не виспацця...

Невже ти хоч на мить могла припустити, що я знаю, як тебе приручити??? Та я взагалі вашого брата, як казала нині Полянському, боюся і боюся підпустити до себе, не те що...

За всієї моєї любові - насправді я нічого не знаю, але й нічому не дивуюся - це вже прогрес?

Пострибали мої яблука по бруківці, як зайці - у різні боки. Круглі, червонобокі.... А вулицею народу йде.... капєц хм - подумалося. А тут раптом ус- декілька молоденькіих дівчат, один юнак, дідусь у коричневих рукавицях, жіночка з червоною сумкою - усі побігли за моїми яблуками. Стільки усміхнених, добрих, класних облич разом я давно не бачила, понадавали мені тих яблук, повну пазуху. я було взялася їх роздавати, за поміч, а брати не хотіли. Люди розбіглися, а тітонька-продавець дала мені інший кульочок, щоб яблука поскладати.

Зайшла я ще у світоч бананів купити, а тоді у мобілочку - рахунок поповнити. А за мною хлопчик стояв, у черзі. Написала я на папірчику свій номер телефону, а він глянув на мене хитро-хитро і переписав собі його. А вже потім на іншому папірчику свій номер написав дл оператора.

Перебігла дорогу, і вже майже у дівр -зайшла, аж іде дядечко, сивий з бородою. але файний. То ми з ним гніяк розійтися не могли. я вправо - він вправо, я вбік - і він туди ж, кароч, що то означає що люди під ноги дивляться, а не в очі одне одному. :)))))

Маю востатним часом таку дилємму. Нє, не за кого голосувати, голосуватиму я з Чака Норріса, то предопрєделено, а предопредєлєнієм не можна нехтувати. А дилємма полягає в десяткові співпадінь. Справа в тому, що днями мну подарували новий юпік, нічого такий юпік, кросівий. Мені нравицця. Але очевидно не тільки мені. Я ото пости пишу, вумні, і коменти бодяжу, теж вумні (ну може не завжди...). А єдина реакція людей на мої слова - "який кросівий юпік!", "класна авка", "оффтоп. супер юзерпика". От з цього приводу я вирішила влаштувати важливе опитування, щоб визначити рівень класності даної юзерпики. Тому прошу відповісти на опитування і набодяжити-набодяжити мені коментів якомога більше!!!!!!!

Poll #1521281 Йов!
Open to: All, detailed results viewable to: All, participants: 39

Ви вважаєте, що моя нова юзерпика...

Щоб мене не дужо критикували за кількість постів у жж, поясню. Сталося відразу 2 події. 1. Вчора мене лара витягнула між люди на показ короткометражок. Їх там було пару-десять штук, але сподобалися лише декілька. Я давно не була між людьми. А ще я навчилася встявляти відео в жж, це виявляється, так просто. Отож, фільм, який отримав більше десятка нагород на різних фестивалях анімаційного кіно.
Трошки про фільм: Мадам Тутлі Путлі сідає у потяг з величе-е-е-езною кількістю багажу. І їде довго-довго в нікуди... Кажуть, що це метафора останнього шляху людини, останньої подорожі, світла в кінці тунелю... Також у поїзді, виявляється, є інші люди. і тіні... але про це я нічого не розкажу.
А мене зачепила музика. Сумна і некваплива. Я б її і без фільму слухала, просто так.
Репліка від Лари: як жаль, що у Тутлі Путлі в житті не було радості.

Почалася хфільма. Я відразу Ларі кажу - оцей мульт, як моя жизнь... Лара сказала що це ми ще побачимо. По закінченні я - а я що казала?!


Musicotherapie - Independent Computer Animation Short - More amazing video clips are a click away

П.с. Перших пару-десять рекламних секунд промотуємо.

А сніг так смішно рипить під ногами...

У когось волосся пахне фіалками, у когось шанелем чи кензо, а моє волосся регулярно пахне як не пряниками, то пляцками, як не пляцками, то якоюсь запіканкою... Ужас, як в поридної мамці...

Ненавиджу чистити картоплю, ще більше ненавиджу терти її на дрібній тертці, а як ненавиджу смажити то все не сковороді... Але дуже люблю деруни, тому доводиться терпіти :)

З дитинства не любила смажити рибу - оця борошняно-яєчна суміш в яку треба вмокати мокру фу-у-у рибу, і потім воно все шипить, шкварчить... бєєєє. Але тато вважав і вважає, що ліпше за мене ніхто в нас у сім"ї рибу не смажить, так що... жодного разу ще не вдалося уникнути цього обов"язку.

А ще тато вважає, що мама не вміє так пекти картоплю, курку, а про печінковий торт взагалі мовчу. Тому коли приїжджаю в село, тато ще з порога мене повідомляє, що в холодильнику курка, в морозильній камері печінка, а картоплі він мені уже з льоху приніс...

Про тата і кухню. тато любить смачно поїсти. А мама готує прості страви майже не солені і не гострі. Зазвичай не має часу щось мудркувати. тому червону рибу, або річкових товстолобиків теж готую я, не смажу в клярі, як це робить мама, і чого не любить тато, а пхаю в духовку, промариновану, присмачену, з копою трав і лимонів.

:))))

нє, я не кулнар, але біля мого тата... :)

Чесслово, ніби про мене

Їде чоловік на роботу на атобусі і думає:
"Дружина - стерва, робота - лайно, грошей - нема!"
А за його спиною стоїть Ангел з нотатником і думає:
"Дивно! нову те саме! І ніби то йому не подобається! Але якщо саме це просить - доведеться виконувати!"

Я вже казала що ненавиджу зиму вапчє і цю зокрема? Ну то повторюся - я їх, бодяк моняк ну їх туди-сюди перетуди так сяк перетак, нінавіжу-у-у-у-у-у!

о ужас! дажи подіставати нема кого - одно дітьо учицця, завтра екзамен, інше - дефекти клепає. Вредне Знасько збоку сидить і тош від скуки ізниває. А я чувствую, жи на вечер буде трипературко - гг, опять півночі стогонів...

Якось професор на одній із лекцій познайомив нас із новенькою. В цю мить я відчула легкий дотик до свого плеча. Озирнувшись, побачила маленьку тендітну бабцю, вона усміхалася мені так щиро, що мимоволі усмішка осяяла й моє обличчя.
– Привіт, красуне, мене звати Роза, і мені 87 років, – сказала вона. – Чи можу я сісти поруч?
Я усміхнулася і посунулася, щоб звільнити для неї місце.
– Звісно, сідайте, Чи можу я дізнатися, що привело вас до університету в такому невинному віці? – мені раптом захотілося жартувати.
– Я тут, щоб зустріти багатого чоловіка і народити йому багато дітей, – підморгнувши мені, відповіла старенька.
– А якщо серйозно? – Роза подобалася мені все більше. Мене зацікавили мотиви появи тут цієї жінки.
– А якщо серйозно… Я завжди хотіла здобути вищу освіту, і ось я тут, – відповіла Роза
Після лекцій ми пішли до студентської їдальні й разом пообідали. З цього дня ми впродовж трьох місяців обідали разом. Роза стала душею компанії майже всіх студентських тусівок. Усі однокурсники охоче спілкувалися з нею, жодного разу не показавши неприязні.
Наприкінці семестру ми запросили її виголосити промову на випускному вечорі. Коли вона йшла до трибуни, аркуші зі шпаргалками випали з її рук. Засоромившись, Роза спробувала підібрати їх. Але зібрала далеко не всі листки.
– Прошу пробачення, я стала такою неуважною… Заради чоловіка я припинила пити пиво, тому від віскі я п’янію значно швидше, – пожартувала вона. – Я вже не зберу шпаргалки, тому дозвольте просто сказати мені все, що думаю, – поки вгамувався сміх, вона почала свою доповідь:
– Ми не перестаємо грати, тому що дорослішаємо. Ми дорослішаємо через те, що перестаємо грати. Є лише декілька складових вашого успіху, молодості та щастя. Ви повинні усміхатися і щодня знаходити щось смішне в житті. Вам потрібна мрія. Коли ви перестаєте мріяти – ви гинете. Навколо стільки неживих людей, і вони навіть не здогадуються про це! Є величезна різниця між старінням і дорослішанням. Якщо вам 19 років, і ви впродовж року валятиметеся на дивані й нічого не робитимете – вам стане 20. Якщо я проваляюся цілий рік на дивані й нічого не робитиму – мені виповниться 88. Немає нічого складнішого, щоб стати старшим. Нам не потрібен талант і для того, щоб постарішати. Дар у тому, щоб відкрити нові можливості для себе у змінах. Не шкодуйте ні про що! Старі люди зазвичай не шкодують про скоєне, вони сумують за тим, чого не встигли зробити. Бояться смерті тільки ті, хто має багато жалю.
Закінчивши свій виступ фразою “З повагою Роза”, старенька повернулася на своє місце. Ми всі мовчали, обмірковуючи почуте.
Через рік Роза здобула вищу освіту, про яку вона так довго мріяла. А ще через тиждень вона тихо померла уві сні. Більше ніж дві тисячі студентів прийшли на похорон у пам’ять про те, що ця маленька добра жінка навчила їх бути тими, ким вони можуть і хочуть бути.

Запам’ятайте: старіння неминуче, дорослішання – за вибором.

http://www.liveinternet.ru/users/2907461/post103486799/